Стаття Юрія Костенка для «Главком»: «Світу потрібен новий Черчилль. Якою перемогою має завершитись війна в Україні»
Стаття на «Главком» першого керівника української урядової делегації
Гальмування нашої перемоги – це і є ескалація війни
Розпочався новий
2023 рік. Яким він стане, про це нині дискутують усі без винятку провідні політики та експерти світу.Для українців
рік прийдешній – церік нашої перемоги російського агресора та звільнення усіх захоплених територій.Для світових лідерів –2023 рік стане визначальним іспитомна здатність протидіяти масштабним викликам та ухвалювати перспективні рішення.Ключовою темою нинішніх політичних дискусій є питання якою може бути перемога України та якими будуть глобальні наслідки поразки Росії.
У цій темі дуже добре проглядаються історичні аналогії. Таким прикладом є завершення Другої світової війни. Тоді
на хвилі радості перемоги провідні політики категорично відмовлялись визнати, що замість Гітлера на світовій арені постав Сталін – вчорашній союзник, але сьогоднішнійзапеклий ворог. У цьому контексті надзвичайно промовистою стала
реакція тодішнього політикумуна промову Вінстона Черчилляу Фултоні (США) у1946 році. Відомо, що серед європейськихлідерів лише Черчилль виступив категорично проти Мюнхенської угоди з Гітлером1938 року та закликав демократичний світ спільно протидіяти поширенню нацизму. У Фултоніекс-прем’єр Британії Черчилль, автор антигітлерівської коаліції, назвав радянський тоталітаризм небезпечнішимза фашизм і закликавдо створення Трансатлантичного альянсу (майбутнього НАТО) для протидії комунізму.Але тоді, попри авторитет Черчилля, його заклики
не почули, ба більше – оскаженіло критикували. І не тількив Москві. У США зчинився такий гамір, що тодішній президент Гаррі Трумен, який запросив Черчиллядо Фултона змушений був провести прес-конференцію та відмежуватись від його пропозицій.А майже увесь британський політикум пропозиції Черчилля назвав «неприхильними ідеї миру». Та вимагав публічного спростування.Проте минуло всього кілька років, як стали очевидними жахіття комуністичної тиранії, що швидко поширювались світом,
а сам СРСР став «імперією зла».Але тоді у1946 році провідним політикам забракло мужності визнати масштаби нових загроз. А люди після шестироків страждань від світової війни скоріше прагнули швидше зануритисьу блага мирного співіснування з комунізмом, аніж вступатиу боротьбу з ним. Але Черчилль, як і
у випадку з Гітлером, знову виявився далекогляднішим. І вже4 квітня 1949 року у Вашінгтоні 30 держав Північної Америки та Європи створили Північно-Атлантичний альянс (НАТО) для протидії радянському тоталітаризму.25 грудня
1991 року «імперія зла» СРСР юридично припинила своє існування. І знову, як і після розгрому фашизму,у радощах перемоги СРСР демократичний світне розгледів нових безпекових проблем.Історія повторилася. Як безпосередній учасник багатьох міжнародних
переговорів того буремного часу та автор книги«Історія ядерного роззброєння України» хочу більш детально зупинитисьна тому, як саме відбувався цей процес і якими рішеннями прокладався шлях нинішній війні.Шлях до війни
Відомо, що після розпаду комуністичного СРСР утворилось
16 незалежних держав, які оголосили намір будувати демократію.Але Захід – окрім трьох країн Балтії – ці прагненняне побачив і не підтримав. Натомість вся політична увага сконцентруваласьна побудові стосунків з Росією «демократа» Єльцина. Так,у порушення міжнародного права іна прохання президента Єльцина РФ прибраладо рук місця замість СРСРу найважливіших міжнародних організаціях, покликаних берегти мир у світі: Радбезі ООН, керівних органах МАГАТЕ, ОБСЄ та низки інших.А вже у січні1994 року на Брюсельському саміті НАТО Єльцин, який браву ньому участьна правах особливого гостя, погодив з президентом США Клінтоном компромісу сфері впливів на європейську безпеку. Частина країн колишнього «Варшавського пакту» повинна була відійтидо сфери впливу НАТО (передовсім ішлося про Польщу, Чехію та Угорщину), а інші пострадянськікраїни залишались під «протекторатом» Кремля.Цей компроміс було матеріалізованоу спеціальній програмі співпраці НАТО з Росією «Партнерство заради миру».Але
не лише цим Захід виокремлював та посилював «демократа» Єльцина. Найбільшою стратегічною помилкою того часу сталапозиція США щодо ядерного роззброєння.Як відомо після розпаду СРСР згідно з нормами міжнародного права утворилисяне лише незалежні, але і ядерні держави. Ядерні арсенали радянської імперії стали власністю України, Казахстану, Білорусіта РФ.
Стратегія національної безпеки, яку вибудовував український парламентна початку 90-х своїми рішеннями, передбачала поетапне знищення ядерних боєголовокза наявності широкої західної підтримки, і найперше з боку США, та міжнародних гарантій безпеки. Натомість з подачі Росії (чергова вимога Єльцина) США розпочали тискна Україну щодо передачі усієї ядерної спадщинив руки РФ без міжнародних гарантій безпеки. Тоді США недооцінювали, що після розпаду СРСРв Росії законсервувався тоталітарний режим, якийна початку 21 століття набув ще більш небезпечних для демократичного світу форм, аніж його радянський попередник.Саме тому
на початку 90-х усі наші пропозиції США зробити ставкуна Україну, яка за підтримки Заходу може досить швидко стати і демократичною і європейською та ефективно впливатина увесь пострадянський простір включно з РФ, відхилялись тезами американських стратегів:«Росія вже не та» і «своєю ядерною зброєю ви не даєте людству шанс підвищити рівень світової безпеки». Майже те саме, що закидали Черчиллю після його віщої промовиу Фултоні. Під спільним тиском Заходу та Росії Україна до
1996 року повністю передала третійза потугою ядерний потенціал світув руки «демократа» Єльцина.На питання чи став від цього (української самопожертви) світ кращим та безпечнішим – відповідь
дав час.
По-перше. На політичній арені постав путінський неоімперіалізм, який за оцінками НАТО став найбільшою загрозою світу у21 столітті. А щодо зменшення ядерних загроз, то,
за даними огляду Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), одного з найавторитетніших аналітичних центрів світу, у2014 році (на початку російської військової агресії проти України) Росія та США попри договори щодо скорочення ядерних арсеналів володіли понад 90% всієї ядерної зброї світу. Цього достатньо аби повністю знищити все людство та ще йне один раз. Виходячи саме з такого історичного аналізу, і варто оцінювати нинішні політичні стратегії та дискусії щодо того чим має закінчитися війна
в Україні. Сьогодні найчастіше політики та експерти і особливо ті, що гальмують передачу Україні необхідної для перемоги сучасної зброї, аргументують свою позицію побоюванням ескалації конфлікту та його переростання
у ядерну війну.Взаємно гарантоване знищення.
Яка ймовірність? Щодо ескалації. Повертаючись до історичних паралелей, можна упевнено стверджувати, що сьогодні Путін перебуває
в аналогічній ситуації, як і Гітлер у1938 році перед підписанням Мюнхенської угоди. Тому саме від рішучості Заходу протидіяти експансії рашизму і залежить чи вийдеза межі територіїУкраїни нинішня війна. Заходу конче необхідно подивитись правді в очі. Сьогодні лишеУкраїна здатна зупинити оскаженілого Путіна та його прагнення втягнути демократичний світу глобальний конфлікт. І лише українські воїни можуть знищити усі хворобливі мрії диктатора вже цього року. І навпаки. Гальмування нашої перемоги – це і є ескалація війни.По друге.
Щодо можливого переростання війнив ядерне протистояння із Заходом. Якна мене, це надзвичайно малоймовірний сценарій.Ось аргументи. Згідно з даними статті «Ріст ядерної переваги США», опублікованої у журналі Foreign Affairs2 травня 2006 року «у Росії на 39% меншебомбардувальників дальньої авіації, на 58% менше міжконтинентальних балістичних ракет і на 80% менше підводних човнів зі стратегічними ядерними ракетами, ніж булов СРСР в його останні роки».Сьогоднішній стан російського ядерного потенціалу ще більш драматичний. Корупція та брак коштів (військові витрати Росії менші
за витрати СШАу понад 10 разів) призвівдо того, що більше ніж у 80% російських стратегічних ракет шахтного базування завершився гарантійний термін використання,а плани щодо їхньоїзаміни постійно зриваються. Зокрема й український «Південмаш» нарешті припинив постачання та обслуговування 46-ти найсучасніших та найпотужніших стратегічних носіїв («Сатана»), кожен з десятьма боєголовками. І цю дірку ядерного потенціалу РФ немає чим залатати.Загалом,
за даними західних експертів, вже до2015 року в Росії може залишитись лише150 міжконтинентальних балістичних ракет.У СРСР у1990 році їх було 1300.А отже, здатність СШАдо завдання першого безвідплатного ядерного удару по території Росії стає все більшою. Підтвердження цього висновку експертів дає стаття «Чи настав кінець ВГЗ (Взаємно гарантоване знищення), або ядерний аспект переваги США», опублікованійв журналі Іnternational security навесні2006 року, де військові аналітики шляхом комп’ютерного моделювання встановили, що США вже мають достатньо ймовірну можливість знищення всіх російських баз стратегічних бомбардувальників, всіх ядерних підводних човнів та всіх стратегічних ракетнихкомплексів без загрози отримання відплатногоядерного удару. І
на завершення цього огляду.Ще 2006 року журнал Foreign Affairs повідомив, що Вашингтон знову добивається ядерної переваги над іншими країнами.Про це зокрема свідчить і програма удосконалення американського ядерного арсеналу, яка маєна меті «здійснення першого удару по Росії або Китаю, який їх обеззброїть».Завершальний етап «спецоперації»
Сьогодні
на календарі 2023 рік. Часу і коштіву США було достатньо аби так звану «ядерну загрозу» Росії повністю нівелювати. І Путін добре знаєпро це. Отже, так звані «ядерні» аргументи
експертів щодо гальмування масштабного постачання сучасних озброєньУкраїни для нашої перемоги у2023 році, як свідчать наведені аргументи,не витримують жодної критики.Ще одна теза, яку почали використовувати опоненти нашої перемоги – це зростання вартості військових поставок Україні.
Поза сумнівом,
ціна сучасних озброєнь швидко збільшується, а відтак кожен день путінської агресії вимагає все більших асигнувань. Алепо-перше. Попри той факт, що ця війна поки що обмежена лише українською територією військові дії Путіназа висновками експертів вже загрожують світовій економіці глобальною рецесією.Тому говорячи про фінансові втрати Заходу на підтримкуУкраїни спочатку необхідно обрахувати ті астрономічні суми потенційних втрат, коли військовий конфлікт вийдеза межі України.
По-друге, війна цене лише втрати, але й прибутки. Зокремареалізація США програми лендлізу під час Другої світової війни вивела її промисловість з рецесії та стала драйвером економічного зростанняна багато десятиліть.З іншого боку, сьогодні завдяки українським воїнам світ вже побачив, що собою являє так звана «неперевершена» російська зброя.Як з’ясувалося, це черговий пропагандистський фейк. А тому військові замовленняна російські озброєння стрімко падають. А це 10-15% світових поставок. Найбільші країни-замовники російської зброї – Індія, Таїланд, Філіппіни – вже скасували більшість своїх оборонних замовленьу Росії. І це лише початок. Отже, чим меншеРосія продає своєї зброї, тим більше ВПК Заходу отримує прибутки. Тому об’єктивна оцінка вартості військової допомоги Україні повинна враховувати і цей чинник.І ще одне. Відомо, що доведення
будь-якої зброїдо застосування на полі бою і тим більше новітньої також потребує коштів. І це достатньо великі витрати, які ВПК вкладає для створення умов максимально наближенихдо реальних воєнних дій. Сьогодні Захід маєв Україні можливість тестувати свої передові військові технології без жодної копійки витрат. Вже відомо, що деякі з переданих нам озброєнь, які використовуютьсяв Україні, потребують суттєвого доопрацювання.З іншого боку, найсучасніша німецька система ППОIris-T в реальних бойових умовах вже підтвердила свою ефективність.Отже, на підставі викладених
аргументів можна зробити такі висновки.1.
Так звана «спецоперація» Путінав Україні є завершальним етапом глобальної війни, яку розпочав російський диктатор проти демократії у2008 році частковою окупацією Грузії.2. Настав час усвідомити, що період мирного співіснування та пошуку політичних компромісів між демократією та диктатурою, встановлений після Другої світової війни, закінчився. Всі без винятку міжнародні системи, що підтримували глобальний мир і правопорядок, зруйновані російською неоімперською політикою.
3. Метою Путіна є об’єднання диктаторських країн та встановлення нових геополітичних балансів на світовій арені. І відтак у цій принциповій битві
за глобальні зміни світу жодних компромісів і тим більше дипломатичних рішень не існує. Переможцем може стати лишехтось один. 4.
Будь-яке зволікання Заходому наданні всього, що потрібно для розгрому Путінав Україні у2023 році, а відтак глобальної поразки диктаторських режимів, загрожує ескалацією та сприятиме досягненню російським режимом його геополітичних цілей.
Автор: Юрій Костенко
Рубрика: Публікації
Джерело: glavcom.ua
Дата публікації:
Довідково.
Юрій Костенко – заступник голови тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування причин Чорнобильської аварії (1991 рік), голова Спеціальної робочої групи з підготовки
Юрій Костенко, Історія ядерного роззброєння України, Повномасштабна російсько-українська війна, Ядерна війна, НАТО, Ядерна зброя України, Ядерна зброя Російської Федерації, Ядерна зброя США, СССР, Баріс Єльцин, Владімір Путін, Адольф Гітлер, Вінстон Черчилль, Йосіф Сталін