Визнання УПА було б найбільш вчасним десять років тому

14 жовтня 2005 року фракція Української народної партії внесла в зал засідань Верховної Ради мільйон підписів за визнання воїнів УПА учасниками національно-визвольних змагань, зібраних у всій Україні впродовж близько півроку, після того, як Президент Ющенко 9 травня 2005 року закликав ветеранів до примирення, а пані Тимошенко заявила на телебаченні, що, перед визнанням, треба ретельно перевірити кожного воїна УПА, так би мовити, на “справжність”.

УНП вирішила довести новим лідерам нації, що примирення вже відбулося і оголосила акцію "Вимагай справедливості", яка тривала півроку з 23 травня 2005 року.

Багато політиків називали акцію збору підписів політичним піаром. Хто будь-коли збирав підписи в таких кількостях, знає, наскільки це важка робота. Однак УНП взялася за неї, усвідомлюючи, що це був єдиний спосіб вплинути на Президента й уряд Тимошенко, та за гарячими слідами помаранчевої революції провести закон про визнання УПА. Власне, українці підписувалися під зверненням до Президента і Прем’єр-міністра з вимогою виступити із законодавчою ініціативою, внести цей закон у Верховну Раду та раз і назавжди стерти всі наклепи, звинувачення, образи, якими безкарно “обдаровували” воїнів УПА деякі публічні політики. Раз і назавжди припинити маніпуляції представників комуністичної ідеології та проросійських політичних сил. На жаль, цей тест на українськість не пройшли ні Президент, ні тодішня прем’єрка Тимошенко, ні тодішня Верховна Рада з її реальною помаранчевою більшістю.