Олексій Мірошниченко: «Основними рисами, що характеризують діяльність уряду Яценюка, залишаться всебічний непрофесіоналізм та хворобливий нарцисізм»

Україна багата на талановитих людей, але на урядовців це щось не розповсюджується… Важко було впродовж останнього часу уявити щось більш непрофесійне, ніж діяльність уряду Тимошенко, але «команді професіоналів» під керівництвом Азарова це вдалося. Уряду ж Яценюка, який важко назвати не тільки професіоналами, але й командою, у цьому, мабуть, вдалося перевершити і перших, і других…

Уряд Азарова нагадував рослину-паразита, що живе, витягуючи усі соки з дерева, з якого живе, яке й губить. Не зважаючи на критику «папєрєдніков» і солодкі обіцянки «стабільності» та «покращення вже сьогодні», пересічні українці щомісяця «стабільно» відчували погіршення економічної ситуації в країні. Статки ж можновладців при цьому зростали і множилися - партрегіональна рослина-паразит стрімко росла, квітла і зеленіла у доларовому еквіваленті…

Громадська свідомість та активність громадян, чисельні людські жертви не дозволили «януковсько-азарівським професіоналам» остаточно знищити країну. Але цю справу із завзяттям продовжують їхні «демократичні» послідовники на чолі з Яценюком.

Відверто неправдива інформація відносно діяльності чергових «професіоналів-реформаторів» почала розповсюджуватися з самого початку. Сподівалися на тимчасовий «технічний уряд» в складі політично незаангажованих професіоналів, який мав би утримати від падіння національну економіку та провести зачистку державних органів від корумпованих намісників регіоналів. Отримали – утворений за відверто цинічним квотним принципом коаліційний уряд, основу якого склали представники «фронтозаміненої Батьківщини» разом із «свободівцями». Відповідні кадрові зміни відбулися і на місцях із керівництвом державних адміністрацій. У цьому плані не варто зупинятися на особистісно-професійних характеристиках членів діючого уряду, оскільки переважна їх частина отримала свої посади не за рахунок професійних якостей, а завдяки близькості до керівництва відповідних політичних сил.

Тобто представникам так званої «парламентської опозиції», яких повсталі українці спочатку навіть не допускали на Майдан, після народної перемоги таки вдалося очолити політичні процеси. При цьому «Батьківщині» - політичній силі із найбільш провальним на той час порівняно із «Ударом» і «Свободою» політичним рейтингом, у черговий раз вдалося отримати найбільші дивіденди, оскільки саме її представники Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк через відсутність президента отримали посади очільників держави. «Свобода» ж поступово перетворилася у керованого сателіта «Батьківщини».

Метою саме такої кадрової конфігурації були не стільки економічні реформи чи боротьба із корупцією, скільки відверта узурпація влади у державі із подальшою передачею її Тимошенко як переможниці президентських виборів, хід і результати яких мав контролюватися «реформаторами» на місцях і в уряді. Недосяжно високий рівень довіри виборців до Петра Порошенка як кандидата у президенти не дав можливості реалізації зазначеного сценарію президентської кампанії,  але суттєвим чином не вплинув на діяльність «уряду камікадзе» на чолі з Яценюком.

Якщо продовжувати рослинну аналогію, діяльність уряду Яценюка швидше нагадує вже навть не паразитуючу ліану, а людину із сокирою. Яка замість того, щоб очистити рослину від згубної дії паразита, періодично рубає стовбур та коріння самого дерева. Бо, бач, перевірені підходи стосовно «поливки та внесення добрив» видаються занадто традиційними і не настільки ефектними з точки зору особистого піару.

На полі економічних баталій відверто програною урядом битвою, що на тлі політичних негараздів якось не привернула уваги громадськості, а, схоже, – і самого уряду-, стало значне зниження купівельної вартості національної валюти весною поточного року. Внаслідок спочатку допущення спекулятивного зростання споживчих цін, потім такого ж безпідставного зростання вартості пального, наслідком якого стало чергове зростання цін вже внаслідок зростання вартості транспортних витрат. У такій ситуації зміна обмінного курсу гривні є закономірною навіть без урахування інфляційних очікувань населення внаслідок політичної нестабільності. І штучно занижений офіційний рівень інфляції та стримане за рахунок діяльності Нацбанку відповідне зниження обмінного курсу у будь-якому разі не може вважатися вирішенням проблеми, оскільки і значне зниження купівельної вартості національної валюти, і, відповідно, - зменшення реальних доходів населення відбулося реально, а не на папері.

Взагалі відносно економічної частини урядової діяльності варто зазначити, що незрозумілим є те, чи направлена череда ініціатив, що впроваджуються або презентуються, на підтримку економіки, як це офіційно наголошується, чи на її остаточне знищення. У цьому плані варто також згадати не впроваджені, але презентовані свого часу Яценюком «ноу-хау» стосовно невиплати частини пенсій працюючим пенсіонерам або аврального скорочення значної частини держслужбовців, які призвели б не тільки до значного зростання соціального напруження, але й до негативних економічних наслідків через скорочення обсягів споживання вітчизняного ринку.

Тобто серед певних позитивних успіхів уряду можна визнати хоча б наявність моніторингу громадської думки, що дозволило урядовцям уникати негативних наслідків зазначених ініціатив у разі їхнього впровадження. У цьому плані уряд Яценюка нагадує учня-двійочника, який на дошці зробить помилку, але відчуваючи реакцію однокласників, швидко її виправляє. На жаль не вдалося уникнути черговою урядової ініціативи щодо введення так званого «військового податку», тобто додаткових 1,5% виплат з легальної заробітної плати громадян. Таким чином, розуміючи те, що національна економіка знаходиться у глибокій кризі, і загальний податковий тиск і так є занадто високим, цей рівень оподаткування додатково підвищується, ще більш скорочуючи обсяги легальних виплат заробітної плати, і, відповідно – ще більше підбурює зростання «тіньового» сектору економіки.

Серед реальних позитивних результатів останнього часу варто відзначити лише отримання зовнішньої фінансової допомоги та значний прорив у зовнішньополітичній діяльності. А але й ці надбання завдячують скоріше позиції Світу у ставленні до України через російську агресію, ніж урядовій діяльності. Та нібито навмесне направлена на те, щоб у черговий раз розчарувати потенційних партнерів і інвесторів в українській перспективі. Підтвердженням цього є і критика діяльності уряду з боку визнаних міжнародних експертів.

Загалом українським громадянам і політикуму варто визначитися з однією загальноприйнятою вимогою до будь-якого уряду – за результатами його роботи стан справ у країні має бути кращим ніж до початку його роботи, а не супроводжуватися постійними причитаннями відносно того, що якби був інший уряд – було б ще гірше.

Аналізуючи діяльність уряду Яценюка варто поставити кілька простих питань: чи подолані корупційні схеми? чи відбулося реальне покращення в економічній сфері? чи найкращі з можливих претендентів призначаються на керівні посади? Врешті, чи ефективно ведуться військові дії?

На жаль, найбільш повно характеризують діяльність уряду Яценюка всебічний непрофесіоналізм та хворобливий нарцисізм. Постійні згадування про Майдан, «злочинну владу» та дешеві піарходи на кшталт «кулі в лоб» або «чим мені завтра заправити БТРи» ніяким чином не зможуть вирівняти ситуацію в країні.

Тобто питання формування професійного уряду, який би опікувався не політичним доктринерством та самопіаром, а щоденним виправленням ситуації, що склалася в країні, залишається актуальним як ніколи. І у цьому плані основна відповідальність лежить на Порошенку. Адже існує висока імовірність, що 54,7% довіри громадян та бажання «жити по-новому» так само утонуть у непрофесіоналізмі і корупції, як при його демократичному попередникові Ющенко «ідеали Майдану» та 51,9% рейтинг розчинилися у політичній демагогії та корупційних діях його оточення, і у першу чергу тих, хто на чолі з Тимошенко прийшли до уряду з колишньої команди корупціонерів Павла Лазаренка. До речі, діяльність «команди Яценюка», що усі прорахунки списує «на війну» усе більше нагадує часи прем’єрства Тимошенко, яка усе списувала то на фінансову кризу, то на опозицію, то ще на щось або когось… І оскільки непрофесійні дії «демократичних» урядовців ідуть на користь корупційним та антиукраїнським реваншистам, жертвою сучасних «урядових камікадзе» може стати Українська Держава та її громадяни.