«Повернення Україні ядерного статусу – безумство, хоча Будапештський меморандум був зрадою національних інтересів», – Юрій Костенко в інтерв’ю «Українське радіо»

Чи можна було уникнути підписання Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року? Чи можна було не відмовлятися від ядерної зброї і знайти інше рішення, яке б гарантувало справжню безпеку України? Чи реально, що Україна знову може мати ядерну зброю? Про це в ефірі Українського радіо розповів міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки у 1992–1998 роках, народний депутат України 1–4 скликань Юрій Костенко.

Як з’явилось рішення відмовитись від ядерної зброї

Для мене як людини, яка безпосередньо була в епіцентрі всього того, що пов'язане із ядерним роззброєнням України, дивитися на сьогоднішні реалії України і цієї страшної війни, яку політичний дикун (Росія) з ядерною булавою веде не лише проти України, а й всього цивілізованого світу — це є наслідок колосальних політичних помилок, пов'язаних із подіями 1990-96-х років в Україні.

Рішення про те, що Україна буде рухатися до без'ядерного світу було ухвалено, на превеликий жаль, ще коли ми перебували в складі Радянського Союзу в 1990-му році в Декларації про державний суверенітет України. Це свого роду обриси тієї мальовничої, прекрасної України, яка ніколи нікому не загрожувала і завжди потерпала від зовнішніх загроз та ворогів. Без сумніву, рішення щодо відмови від ядерної зброї було романтизованим, але це рішення, яке ухвалювалося на хвилі емоцій, тому що ми всі були впевнені, що незалежна Україна стане економічно потужною, заможною і головне — європейською країною, тобто частиною Європейського Союзу і блоку НАТО.

Три роки тому в Італії була конференція, присвячена урокам ядерного роззброєння України, де були присутні учасники цих процесів з боку Сполучених Штатів Америки, України та Росії. І саме там я дізнався, звідки з'явилася у Верховній Раді Української РСР у 1990-му році ідея ядерного роззброєння. Адже тоді майже ніхто із політиків не знав про ту колосальну кількість ядерних озброєнь, які були на нашій території, абсолютно не розумів, що таке політика ядерного стримування тощо. Керівник відділу в Інституті США і Канади, що був найбільшим розвідувальним центром Радянського Союзу, був автором ядерного озброєння не тільки України, а всіх інших республік Радянського Союзу, на території яких була ядерна зброя. І саме цей чоловік мені розказав, яким чином в нашій декларації з'явився запис про без'ядерне майбутнє України. Його розроблено було у Москві, а втілено у життя тими спеціалістами, які завжди в тіні керували і багато в чому сьогодні впливають на українську політику — тобто спецслужби російського КДБ. Ось так з'явився цей запис.

Але коли був проголосований Акт про незалежність в Україні та були ухвалені принципові рішення, які стосувалися власності на території України, а саме — все, що було на нашій території, законом від 10 жовтня 1991-го року було оголошено власністю України, зокрема включно із ядерною зброєю, то почалася нова сторінка — історія ядерного роззброєння України. Саме на цьому етапі я очолював спеціальну комісію Верховної Ради України, яка займалася всіма цими проблемами і готувала до ратифікації договір про скорочення лише стратегічних озброєнь, які були в колишньому Радянському Союзі. І то не всіх, а лише 36% носіїв та 42% ядерних стратегічних боєголовок. Робота цієї спеціальної комісії велася, з одного боку, з фаховими спеціалістами Міністерства оборони України, із політиками у Сполучених Штатах Америки, і в координації з іншими демократичними країнами.

Наша концепція полягала в тому, що ми не будемо скасовувати положення Декларації про державний суверенітет щодо без'ядерного майбутнього України, але ми будемо рухатися до цього у спосіб, який дасть Україні використати процес ядерного роззброєння із максимальною вигодою для молодої незалежної української держави, а саме — фінансування. Фінансування для знищення лише 36% стратегічних ракет і 42% боєзарядів вимагало наявності в українському бюджеті понад 6 млрд доларів. Але тоді була гіперінфляція, і наш державний бюджет в цих умовах нараховував близько 10 млрд доларів в еквіваленті. Отже, це було нереально для України. Тому Сполучені Штати Америки запропонували створити нам Міжнародний фонд ядерного роззброєння України.

Друга проблема полягала в тому, як це реалізувати. Адже у стратегічних носіях були високотоксичні рідкі елементи — гептил та аміл, що є фактично хімічною військовою зброєю, які не мали технологій утилізації та переробки. Тому і тут нам на допомогу Сполучені Штати Америки були готові надати відповідні технології та фахівців.

Найголовнішою була безпекова тема: з чим Україна залишиться, коли остання боєголовка буде знищена. Штати сказали, що ми маємо бути повноправними членами НАТО і Європейського Союзу.

Це приблизно та канва стратегії, яку спеціальна робоча комісія представила у 1993 році на закритому засіданні Верховної Ради України, на якому розглядалося питання ратифікації договору Start-1 щодо скорочення стратегічних озброєнь і приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Саме на цьому засіданні Міністерство закордонних справ України на чолі із тодішнім міністром Анатолієм Зленком та тодішнім президентом України Леонідом Кравчуком намагалися переконати Верховну Раду негайно ратифікувати ці два договори, за якими Україна буде позбуватися не лише стратегічної зброї, але й тактичної зброї і ставати без'ядерною країною. Верховна Рада тоді відхилила пропозицію і підтримала стратегію, з якою виступила спеціальна робоча група.

Про передачу Росії ядерної зброї

Були переговори української делегації із російською делегацією, під час яких відбувався принциповий бій із Росією щодо того, в який спосіб Україна буде знищувати свою ядерну зброю. Ми говорили, що це ми будемо робити, виходячи насамперед із головної мети — знищити ядерне озброєння на території України під міжнародним контролем. Росія запропонувала іншу схему — ми всі ядерні боєголовки тактичної і стратегічної зброї, а це понад 5000 боєзарядів, вивеземо в Росію.

Я категорично виступав проти цієї позиції і не погоджувався на жоден варіант передачі Росії ядерних боєголовок. Тоді Росія зробила спецоперацію по відстороненню мене від керівництва державною урядовою делегацією на переговорах і поставили замість мене віцепрем'єра Валерія Шмарова. І тоді в 1993 році ці угоди в Масандрі вже підписував від імені України президент Леонід Кравчук і прем'єр-міністр Леонід Кучма. Тобто Росія своїми кадрами проводила не лише у декларації ідею про без'ядерний український простір, а й відсторонювала тих, хто противився цій ідеї. На жаль, це їй вдавалося робити дуже ефективно.

Тож варіант ядерного роззброєння України, який прийняли ми романтично і начебто добровільно, але все-таки із таємної подачі Кремля, можливо, і треба було реалізовувати. Але те, які ми пройдемо етапи і скільки для цього потрібно буде часу — це вже питання, яке чітко задекларувала наша комісія, яка чітко говорила, що завершення ядерного роззброєння має компенсуватися повноправним членством України в НАТО. Тоді й будуть гарантії безпеки для України. Всі так звані паперові запевнення у гарантіях безпеки не діють у світі, що і доказала Росія своїм вторгенням до України у 2014-22-х роках.

Відбулася страшна підміна українським вищим керівництвом щодо того, чи знищувати ядерну зброю, як було ухвалено рішенням Верховної Ради України, чи передавати Росії. Україна, США та Росія підписали тристоронню заяву в Москві 14 січня 1994 року. Тут у порушення закону України «Про ратифікацію договору Start-1» Кравчук бере на себе зобов'язання про передачу Росії всіх без виключення ядерних боєголовок, а не знищення. Це дві великі різниці. Штати були готові з нами співпрацювати щодо знищення ядерних боєголовок та переробки боєголовок високозбагаченого урану на українське паливо для АЕС. А те, що підписав Кравчук з подачі українською МЗС — це передача Росії усіх боєголовок.

Тобто ми фактично озброїли потенційного агресора. І туди передавалися не лише боєголовки. Їм безкоштовно дісталася половина нашої стратегічної авіації з крилатими ракетами. До речі, сьогодні цією стратегічною авіацією Росія бомбардує і запускають на нас крилаті ракети зі своїх аеродромів. Тож це була реальна державна зрада вищого політичного керівництва України щодо національних інтересів держави.

Будапештський меморандум — це не гарантії безпеки

Будапештський меморандум — це підміна понять. Коли Верховна Рада ратифікувала договір про нерозповсюдження ядерної зброї вже як без'ядерна країна, це відбулося наприкінці 1994 року, тоді були вже зовсім інші умови. ВР була в новому складі, керував нею не Іван Плющ, який розумів цінність ядерної зброї для української незалежності, а соціаліст Олександр Мороз, який вірив у вічну дружбу з «старшим руським братом». І саме він проводив рішення щодо того, що ми не ратифікуємо договір про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерна країна. Це в той час, коли ще на території України знаходився третій стратегічний ядерний потенціал. Але такі безглуздя для тодішнього керівництва — що для Кравчука, що для Мороза — були справою їхньої єдності із комуністами Росії. Вони вірили їм більше, ніж представникам Сполучених Штатів Америки чи країнам-членам НАТО.

Коли провели рішення у Верховній Раді під керівництвом Мороза про приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, там був допис, що обмін ратифікаційними грамотами, що відбулося в Будапешті, відбудеться лише тоді, коли Україна отримає юридичні гарантії нашої безпеки, а не політичні. У Будапешті відбулася друга підміна понять уже новим президентом Кучмою, який підписував Будапештський меморандум. Бо у Будапешті американці чітко говорили, що ми не можемо Будапештський меморандум називати гарантією безпеки, яка вимагала проходження ратифікації усіма країнами, які підписувалися під цими гарантіями. Цього всього не передбачав Будапештський формат. Це було лише запевнення у гарантіях безпеки. Про це чітко говорили американські юристи та посадовці нашим туристам із Міністерства закордонних справ, але ж дуже хотілося нашим керівникам показати, що ми мирна нація, ми рухаємося до без'ядерного світу.

Тому Будапештський папір вийшов дійсно недієвим і неефективним, хоча і не «туалетним папером», як його часто називають журналісти й деякі політики. Тому що Будапештський меморандум міг спрацювати в 2014-му році, якби він був залучений на повну силу. І тоді саме Будапешт став би основою так званого тріумвірату Україна-Британія-США у протидії російській агресії.

Цей папірець мав можливість трансформуватися в інший формат переговорів з Росією, де Росія, як тільки анексувала Крим, стала агресором. А далі Україна повинна була провести всі юридичні норми щодо припинення дипломатичних та економічних відносин і звернутися до Ради Безпеки ООН із вимогою підтримали Україну у протидії російській агресії. Цього вже не зробив президент Петро Порошенко з українським МЗС, назвавши російську агресію «АТО». Це не має відношення до того, що відбувалося в 2014 році. Це ще одна підміна понять.

Про можливість повернення Україні ядерного статусу

Те, що деякі наші високопосадовці говорять про можливість повернення Україні ядерного статусу — це або повне невігластво, або політична провокація на користь Росії. Ми сьогодні не можемо створити ядерну зброю в силу двох причин.

По-перше, відповідно до договору про нерозповсюдження ядерної зброї ми стали учасниками міжнародного процесу як без’ядерна країна. Як тільки Україна чи оголосить, чи таємно почне щось робити в напрямку до створення власної ядерної зброї, ми одразу наштовхнемося на міжнародні санкції, як Північна Корея, Іран та деякі інші країни, які прагнули ядерного набутку. Чи можемо ми собі дозволити, щоб на нас наші партнери, які підтримують нас у війні проти російської агресії, застосували санкції? Це безумство.

По-друге, для створення циклу виготовлення високозбагаченого урану та плутонію потрібні мільярди доларів, яких у нашому бюджету не вистачає навіть для того, щоб закуповувати патрони. Не кажучи вже про ядерні боєголовки. Зеленський лише на Мюнхенській конференції натякнув про те, що Будапештський меморандум не діє, як Путін одразу підхопив це і сказав, що вони починають війну проти України, аби не допустити, щоб вона зробила ядерну зброю.

Ведучий: Віталій Науменко

Програма: Сьогодні. Ввечері

Джерело: nrcu.gov.ua

Дата публікації: 08.11.2022 19:19

Довідково.

Юрій Костенко – заступник голови тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування причин Чорнобильської аварії (1991 рік), голова Спеціальної робочої групи з підготовки до ратифікації Договору СТАРТ-1 (1992–1994 роки), перший керівник української урядової делегації на переговорах з Російською Федерацією у Москві щодо ядерного роззброєння (1992–1993 роки), міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (1992–1998 роки), голова Державної делегації України у генеральній раді МАГАТЕ (1995–1998 роки), народний депутат України I–IV, VI скликань (1990–2012 роки), автор книги «Історія ядерного роззброєння України» (англійський переклад «Ukraine's Nuclear Disarmament: A History» виданий Гарвардським університетом у 2020 році), лауреат канадського Літературного фонду імені Стенлі Пітерсона [Peterson Literary Fund] (2021 рік).