Досвід і патріотизм: рецепти виходу з кризової ситуації в країні. Інтерв'ю з Юрієм Костенком для преміального бізнес-глянцю «ЧАС ПЕРШИХ»

Досвід і патріотизм: рецепти виходу з кризової ситуації в країні. Інтерв'ю з Юрієм Костенком для преміального бізнес-глянцю «ЧАС ПЕРШИХ»

Український політик, один із засновників Народного Руху України, депутат Верховної Ради України п’яти скликань, котрий свого часу голосував проти  ядерного роззброєння; ексміністр міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, голова Української Народної Партії Юрій Костенко, -  про наявні можливості реальних змін, рецепти виходу з кризи в Україні й необхідність подолання корупції та олігархату в державі.

Юрію Івановичу, сьогодні економіка України знаходиться у доволі складному становищі, суттєво зменшуючи темпи свого розвитку – цей факт ставить багато викликів перед майбутнім держави. Які ключові фактори на ваш погляд вплинули на такий стан речей?

Через корупцію та кланову олігархію бюджет держави втрачає майже 30% ВВП. Цю цифру під час міжнародної конференції Ukraine Reform Conference у Вільнюсі озвучив держсекретар США Ентоні Блінкен. А це більш ніж 46 мільярдів доларів США або понад 1,2 трильйона гривень. Ці кошти, замість того, щоб забезпечувати соціальні потреби українців і розвивати економіку держави, йдуть у кишені олігархів. Західні партнери неодноразово наголошували, що в Україні лише самі українці зможуть подолати корупцію та кланову олігархію, яка знищує державність, економіку, а головне – віру людей у перспективність держави.

Головною політичною проблемою сьогодення є засилля у Верховній Раді України представників інтересів олігархів. Народні депутати виконують роль найманця великого капіталу замість того, щоб представляти інтереси українського народу. Парламент перетворився у механізм голосування за певні дивіденди, які він отримує незаконним шляхом.

З огляду на вищезазначене, перспективи виходу з ситуації виглядають досить туманними…

Змінити ситуацію до снаги середньому класу, який вже має певний капітал та певні можливості. Він має об'єднатись у правоцентристську силу, яка буде здатна змести олігархократію за одні вибори.

Є тільки один рецепт як змінити кризову ситуацію в державі і подолати олігархів, – це перемогти на виборах, сформувати свій уряд, обрати на посаду президента представника своєї політичної сили. Тоді можна буде говорити про швидкі та реальні зміни в державі на краще.

Тому Українська народна партія  (УНП) активно проводить процес створення політичного об’єднання українського малого, середнього та великого бізнесу та прогресивних територіальних громад в єдину потужну правоцентристську політичну силу, яка стане реальним провідником інтересів саме національного виробника та українського платника податків.

Серед першочергових завдань УНП  – замінити представництво олігархічного капіталу в парламенті та виконавчій владі на нову політичну генерацію національного середнього класу, лобістом та виразником волі якого стане загальнонаціональна правоцентристська сильна партія.

Що пропонує очолювана Вами Українська Народна Партія?

Ми маємо чітку програму виведення економіки країни з кризи і сприймаємо владу не як самоціль, а як інструмент виконання своєї програми.

Для досягнення цих цілей була сформована програма реформ у сфері економіки, міжнародної політики, оборони та безпеки. Економічний блок програми ми формуємо на основі напрацювань та пропозицій галузевих бізнес-асоціації, які за останні роки стали дієвими аналітичними центрами та джерелами реальних рішень для бізнесу. Особисто я весь 2021 рік провів в постійному контакті з представниками різноманітних бізнес об’єднань з твердою позицією – українському національному бізнесу потрібне власне політичне представництво в парламенті, яке буде проводити політику протекціонізму та лобіювання національного виробника та платника податків, а не олігархів або іноземного капіталу, який розглядає Україну виключно як ресурсний додаток до провідних економік світу.

Як правоцентристи ми є прихильником економічних прав та свобод, верховенства права, недоторканості приватної власності.

Саме змінивши структуру економіки з олігархічної на класичну капіталістичну модель, коли 70 % ВВП виробляється малим та середнім бізнесом, ми зможемо нарешті забезпечити необхідний темп зростання добробуту кожного домогосподарства, створити робочі місця з конкурентним рівнем зарплати і нарешті припинити трудову міграцію, яка фактично знекровлює Україну.

І, звичайно, наповнений бюджет дозволить нам продовжити шлях до створення сучасної професійної та найпотужнішої армії на Європейському континенті, яка стане назавжди найкращим гарантом безпеки для нашої держави і її громадян.

За оцінками експертів, у 2021 році загальна сума іноземних інвестицій в економіку України склала близько $6,5 млрд, що є рекордним показником за останні п’ять років. Чи можна стверджувати, що країна стає інвестиційно привабливішою? 

Слід зауважити, що майже всі іноземні інвестиції за роки незалежності мали російське походження. І саме цими щедрими пропозиціями російських інвесторів і нищились наша економіка, енергетика, оборонний потенціал, а головні інформаційні ресурси й сьогодні поширюють російські наративи.

В цьому контексті, можна загадати історію з усіма енергетичними проєктами, якими українські уряди намагались зменшити російську монополію.

Першим був проєкт «Держкомнафтогазу» щодо трансконтинентального трубопроводу з нафтоносних регіонів в обхід Росії. Як відомо, замість нового нафтового коридору територією України в Європу маємо лише власний шматочок нафтогону Одеса-Броди, та і той без нафти.

Ще одна показова історія із власним виробництвом ядерного палива, за участі США, який ініціював наш «Держкоматом». Але тендер замість американського «Вестінгауза» у 1996 році чомусь виграв консорціум «Роствел» начебто через його цінові переваги. Щоправда, і цей проєкт залишився лише на папері, зате «Енергоатом» продовжує купувати ядерне паливо у російського агресора.

Останній грандіозний проєкт зменшення енергетичної залежності від Росії за часів президенства Віктора Януковича став просто анекдотичною історією. Тема терміналу зрідженого газу, яким опікувався відомий політик Владислав Каськів, переросла не тільки у гучний корупційний скандал, але й стала світовим гумористичним хітом. Адже договір про будівництво терміналу підписували з іспанським гірськолижним тренером. Ця історія набула неабиякого розголосу, однак для українців це сміх крізь сльози. Бо через непродуману інвестиційну політику держава сьогодні постала перед перспективою енергетичного колапсу. І не в останню чергу завдячуючи щедрим корозійним інвестиціям з Російської Федерації.

Уряд лише зараз зібрався з'ясовувати – чи потрібні ці політичні гроші Україні. Але знову виникла проблема. Внесений Кабміном законопроєкт щодо контролю інвестиційних пропозицій так і не потрапив на розгляд парламенту. А Україна тим часом продовжує пожинати наслідки значних фінансових вливань Росії у знищення нашої незалежності.

Що відрізняє українську політику від європейської, в центрі якої безпека та добробут людини?

Принципові проблеми все ще залишаються невирішеними, як і доморощена українська політика… Вона чомусь все менше стає схожою на сучасну європейську - все більше нагадуючи типово радянську безвідповідальність, яка веде до нових "Чорнобилів".

Які екологічні виклики сьогодення потребують найбільшої уваги українського політикуму та суспільства?

Сьогодні мовиться вже не про заохочення країн до екологізації (як то було в Кіото), а до примусу країн берегти довкілля.

І для екологічно небезпечної економіки України, яка за 30 років незалежності не змінилася і продовжує генерувати величезну кількість парникових газів (ми у 20-ці найбільших забруднювачів світу), постають зовсім інші виклики. Швидкий перехід до безвуглецевої економіки та енергетики, що передбачено рішеннями саміту у Глазго, може призвести досить скоро до витіснення більшості українських товарів, включно з продовольством, зі світових ринків.

Чому так? Відповідь проста – адже саме так вигідно олігархам.

Нещодавня двотижнева конференція ООН з клімату в Глазго завершилась підписанням менш оптимістичного документа, ніж очікувалося – досягнутих домовленостей недостатньо для стримання глобального потепління.  Які паралелі можна провести з екологічним самітом у КІОТО 1997 року, в якому ви брали участь очолюючи профільне міністерство України?

Найважливішим досягненням Кіото стало зобов’язання країн знизити емісію парникових газів на 5% від рівня викидів 1990 року. А країни, економіки яких не дозволяють досягти цього показника, зобов’язані купувати право на викиди в інших країн, що досягли відповідних результатів. Так з’явився механізм торгівлі квотами на викиди парникових газів, що діяв з 2008 по 2012 роки.

Варто зазначити, що у своєму виступі з трибуни Кіото я заявив, що Україна зможе виконати усі вимоги конвенції лише після вирішення більшості проблем глобальної Чорнобильської катастрофи, яка забирала щороку з держбюджету 12-15% видатків.

Зусиллями нашої урядової делегації Україна отримала право торгівлі квотами на викиди парникових газів у величезних обсягах.

За підрахунками експертів вартість щорічних продажів могла складати від 0.2 до 2.8 млрд євро. Ці кошти могли стати для української економіки прекрасним фінансовим механізмом екологізації виробництва.

Проте новим шансом та своїм правом торгівля квотами, Україна не змогла скористатися так, як прогнозували експерти…

Так, традиційна відсутність екологічної відповідальності та висхідна корупція української влади перевели цей колосальний для тих часів фінансовий здобуток у чергові державні збитки.

Замість мільярдів євро реальні надходження коштів від продажу українських квот сягнули лише 470 мільйонів. Навіть ці ресурси були використані не за призначенням, а на латання дірок бюджету та корупційні оборудки.

Розпоряджався коштами тодішній уряд на чолі з Юлією Тимошенко?

Уряд Ю.В. Тимошенко саме починав цю торгівлю. Пізніше, його було звинувачено у нецільовому використанні кіотських коштів, що призвело до повернення в Японію 2.5 млн євро.

Чи усвідомлюють українські чиновники та власники найбільш небезпечних виробництв України, що час радикальних і швидких екологічних дій вже давно настав?

Особисто я маю великий сумнів щодо здатності нинішньої олігархократії розпочати широкомасштабну модернізацію своїх «брудних» виробництв. А щодо української влади, то її гучні заяви у Глазго щодо величезних екологічних проєктів, повністю спростовує нинішній стан довкілля в Україні.

Нещадне і невблаганне нищення українських природних ресурсів – лісів, рік, надр, чорноземів – свідчить про суцільну деградацію економічного механізму природокористування започаткованого у 90-х, бо сьогодні плата за природні ресурси та викиди речовин, що забруднюють навколишнє середовище є однією з найменших у світі.

На тлі анонсованої Білим домом та Кремлем розмови лідерів Джо Байдена та Володимира Путіна, відбулося узгодження позицій Німеччини, США, Франції, Італії та Великої Британії. Лідери цих країн висловилися за відновлення Нормандського формату для врегулювання ситуації на Сході України. Якою є ваша позиція щодо політики умиротворення агресора?

27 років тому у Будапешті главами чотирьох держав було підписано Меморандум – документ, який зобов’язував ядерні країни не здійснювати агресію проти України та не посягати на її територіальну цілісність.

В українському політикумі цей надзвичайної ваги міжнародно-правовий документ у царині безпеки назвали лише «папірцем». Адже після початку російської збройної агресії проти України Меморандум виявив свою цілковиту недієвість.

Як автор книги «Історія ядерного роззброєння України» хочу нагадати, що Україна лише один раз спробувала використати цей документ після початку російської збройної агресії. У своїй Постанові від 28 лютого 2014 року Верховна Рада України звернулася до країн-гарантів щодо виконання Будапештського меморандуму. Згідно з цим документом та відповідно до пункту 6 Будапештського меморандуму відбулися дві зустрічі – одна у Парижі (березень 2014 року), друга у Женеві (квітень 2017 року) – за участі міністрів закордонних справ країн-підписантів та високого представника ЄС.

Проте вже у червні Будапештський формат переговорів за ініціативи новообраного президента Петра Порошенка, канцлера ФРН Ангели Меркель та президента Франції Франсуа Олланда було замінено так званим Нормандським форматом переговорів та Мінським процесом. І, таким чином, юридичний статус Росії з країни-агресора було змінено на статус країни-партнера. І, відповідно, війну Росії проти України названо «внутрішнім громадянським конфліктом».

Отже, чинній владі, яка нарешті заявила, що Нормандський та Мінський процеси тупикові, не варто шукати жодних нових майданчиків та варіантів, а конче потрібно повернутись до основ міжнародного права та положень безпекового документа, яким є Будапештський меморандум. У цьому документі й слід шукати – разом зі США та демократичною Європою – спільні рецепти щодо зупинки російської збройної агресії й, таким чином, припинити процес умиротворення російського неоімперіалізму.

За словами колишнього глави Офісу президента України Андрія Богдана, Україна стоїть на порозі енергетичної кризи. Вугілля катастрофічно не вистачає, влада намагається ввести в дію всі наявні енергоблоки АЕС, щоб ліквідувати нестачу електроенергії, а якщо вдарять морози - не уникнути відключень опалення. Наскільки критичною є ситуація в енергетичному секторі з вашого досвіду?

Як колишній міністр охорони довкілля і ядерної безпеки можу стверджувати – Україна має достатньо енергетичних ресурсів, щоб не тільки забезпечувати власну економіку, але й експортувати свою електроенергію.

Ця справді велика ресурсна база пов’язана зі збільшенням використання ядерної енергії. Вона зараз виробляє понад 50%, але здатна безпечно для економіки країни виробляти понад 70%. Інші джерела виробництва електроенергії повинні забезпечити функцію регулювання пікових навантажень, оскільки ядерна енергетика працює у так званому базовому режимі. Ці речі треба робити гідроакумулюючими електростанціями, маленькими тепловими електростанціями тощо. Такий тип енергетики дозволив би Україні на власних енергоресурсах отримувати найбільші прибутки від енергетичного комплексу України. Але цим питанням за 30 років незалежності не займався жоден міністр енергетики. Тобто ніхто не займався стратегією енергетики.

Зараз уся українська енергетика прив’язана до колишньої радянської системи енергопостачання. Ця система базувалась на перетіканнях електроенергії з Росії в Україну, з України в Росію, з України в Білорусь і навпаки – в залежності від часу доби та погодних умов. І ця система збережена дотепер, попри те, що Російська Федерація вже 7-й рік воює з Україною.

Яким наразі є потенціал енергоощадження України?

Приділення уваги питанню енергоощадження могло б виправити ситуацію на енергоринку України, адже потенціал енергоощадження в Україні складає майже 50%. Тобто завдяки енергоощадженню Україна спроможна подвоїти свій «паливний» потенціал, значно послабивши залежність від російського газу.

Витрати на енергоощадження в кілька разів менші, ніж витрати на видобуток чи імпортування енергоресурсів. Тому заходи з енергоощадження мають стати базовими при реформуванні української економіки.

Приміром, розвинені країни, що мають дефіцит енергоресурсів, – такі як Японія, – мають найкращі показники щодо енергомісткості виробництва, і відповідно найбільш конкурентоспроможну економіку.

Як міністр охорони довкілля та ядерної безпеки, я у 1992‒1994 роках ініціював створення Комплексної державної програми енергоощадження за участі провідних науково-дослідних інститутів України. 1997 року цю програму було схвалено Кабінетом міністрів, але до сьогоднішнього дня не реалізовано. Це і стоїть на заваді розв'язання енергетичних проблем, – в першу чергу, зниженню енергомісткості виробництва.

За прогнозами Мінекономіки, у 2022 році в Україні зростуть тарифи на газ та електроенергію попри заяви голови НАК «Нафтогаз України» Юрія Вітренко про стабільні запаси газу для проходження зими без підвищення тарифів. Наскільки критичною є ситуація в енергетичному секторі?

Насправді теперішня ситуація з газом може загрожувати Україні економічним та енергетичним колапсом. Ця проблема пов’язана з тим, що за 30 років незалежності жодному українському уряду не вдалося виробити енергетичної стратегії України.

Для підтвердження цього висновку, нагадаю наступне. Після здобуття незалежності ми хотіли зберегти третій у світі ядерний потенціал, яким володіла на той час Україна й максимально розпорядитися ним на користь держави. 1992 року, коли Верховна Рада України ухвалила рішення про припинення вивезення тактичних боєзарядів до Російської Федерації, тодішній президент Борис Єльцин погрожував нам «перекрити краник». Адже 80% газового енергопостачання здійснювалося із російського трубопроводу, 75% нафти Україна отримувала також з Росії, 100% ядерного палива – також з Росії. І саме тоді перед урядом вперше постало питання про термінову розробку шляхів диверсифікації джерел енергопостачання. Однак, низка проєктів, які розроблялися у нашій країні на найвищому рівні з метою розв'язання проблеми енергопостачання, завершилися провалом кожного з них.

Отже, Україна має терміново почати розробку власної системи енергозабезпечення і ми маємо можливості це реалізувати.

Безсумнівно, найперше нам потрібна альтернатива російському газу. Такою альтернативою може стати угода з Польщею, адже поляки вже встановили LNG-термінал у Балтійському морі й прокладають труби своєю територією.

Проте найважливішим кроком України до енергонезалежності залишається протидія корупції в енергетичній сфері. Інструментом у такій боротьбі мають бути рішення РНБО.

У ряду західних дипломатів викликає занепокоєння можливість використання закону про олігархів Володимиром Зеленським проти нелояльних йому бізнесменів. Наскільки дані побоювання є небезпідставними?

Практично у всіх демократичних країнах світу відсутній закон про олігархів на зразок того, який було схвалено Верховною Радою. Але такого впливу олігархів на державну політику, як в Україні, вони й не мають. Бо демократична влада завжди обмежує доходи великого капіталу та їхній монополізм низкою відповідних законів. Окрім того, у Європі приватним ЗМІ не дозволяють здійснювати політичну рекламу упродовж виборчих перегонів задля уникнення впливів великого капіталу на волевиявлення громадян.

Отже, якщо дійсно українська влада прагне обмежувати вплив олігархів на державну політику, то перш за все, їй необхідно вивчити практику розвинутих демократій щодо боротьби з олігархами. Повною мірою це стосується і практики плати великим капіталом за користування природними ресурсами та забруднення довкілля.

УНП

Читайте також: