Юрій Костенко: ядерне роззброєння за кремлівським сценарієм призвело до сьогоднішньої агресії з боку Росії

Росія розпочала свої гібридні війни проти України не сьогодні, не вчора і навіть не у 2014 році. Російська агресія розпочалась одразу ж після проголошення незалежності нашої держави і, на жаль, не закінчувалась ніколи. Адже для Росії ключовою ідеєю-фікс завжди лишалось – відтворити російську неоімперію.

Маючи такого агресивного сусіда, як Росія, та зважаючи на реалії сьогодення, питання прийняття множинного громадянства є абсолютно неактуальним для України, більше того, це може призвести до величезних проблем у національній безпеці.

Про це лідер УНП Юрій Костенко заявив на круглому столі на тему «Множинне громадянство в контексті національної безпеки України», ініційованому Інститутом зовнішньополітичних досліджень 25 січня 2022 року. З більш розгорнутим текстом його виступу можна ознайомитися нижче.

Росія досі веде енергетичні війни, торговельні війни, територіальні війни. Але найстрашнішою гібридною війною проти України була і є інформаційна війна, яка постійно впливає не тільки на безпеку, але й на якість української державної політики. Бо через інформаційні війни до влади в Україні, зокрема в парламент і на посаду президента, приходили проросійські політики та політичні сили. Через інформаційні війни всі спроби України інтегруватись у західний світ, включно з Євросоюзом, перетворювались у громадянські протистояння в самій Україні. Зокрема, відбувались міжконфесійні протистояння, блокування спільних навчань Україна–НАТО.

Але Україна як держава вистояла. Це засвідчили і Помаранчева революція, і Революція Гідності. Бо українське суспільство – це не три братні народи з однієї колиски, як говорить сьогодні «історик» Владімір Путін.

Україна має глибинне генетичне коріння, яке сягає трипільської доби.

Відтак, Росія, побачивши спротив українського суспільства, пішла іншим шляхом – шляхом відкритої агресії.

Я хочу наголосити на кількох фатальних помилках з боку української влади, які сталися внаслідок широкомасштабної роботи російських спецслужб.

По-перше, це неухвалення українською владою Стратегії національної безпеки впродовж 12 років! 12 років українська влада не мала уявлення про головні загрози національній безпеці України та не готувала заходи для мінімізації їхніх впливів. Цей важливий документ був підготовлений ще у грудні 1991 року, у ньому детально виписано головні складові національної безпеки сучасної держави, а саме: ефективна економіка з виробництвом продукції з великою доданою вартістю, що здатна забезпечувати Україну робочими місцями та високими соціальними стандартами, складові енергетичної безпеки, інформаційної та головне – якими мали бути збройні сили України та стратегія щодо наближення до Європейської колективної системи безпеки.

Але Закон України про національну безпеку парламент спромігся ухвалити лише через 12 років після проголошення незалежності. На жаль, він великою мірою нагадував філософський трактат про «мир у всьому світі». А все, що стосувалось енергетичної безпеки, – з чого і треба було розпочинати розвиток успішної економіки, зокрема, економічної безпеки, фінансової, інформаційної, екологічної, військової – все це в ухваленій Концепції національної безпеки України було забуто.

І друга фатальна помилка, на мою думку, – це втрата ядерного потенціалу та абсолютно неправильний сценарій роззброєння. На той час Україна мала третій у світі ядерний потенціал після США і Росії. Захід вимагав переговорів щодо руху України до без’ядерного статусу, адже це рішення було ухвалено ще Верховною Радою УРСР у Декларації про державний суверенітет. Проте як рухатись, в які терміни і за яких умов – Верховна Рада України (ВРУ) чітко сформулювала у своїй квітневій постанові у 1992 році. Наголошувалось, що ми будемо робити це, виходячи з економічних, фінансових, політичних і національних інтересів та надання Україні міжнародних гарантій безпеки. Це був той дороговказ, яким мав рухатись президент Леонід Кравчук і виконавча влада. Захід, зокрема США, у 1993 році підтримав наше бачення і запропонував співпрацю щодо досягнення Україною без’ядерного статусу. Головними пунктами цієї співпраці було те, що США за допомогою західних країн сформують міжнародний фонд для фінансової допомоги Україні. Бо програма ядерного роззброєння, за оцінками експертів, вимагала мільярди доларів бюджетних асигнувань, яких в Україні не було. США разом з європейськими партнерами пропонували стратегію зменшення енергетичної залежності України від Росії, великі інвестиції в економічний розвиток і найголовніше з точки зору національної безпеки – стратегічне партнерство.

На превеликий жаль, керівництво України внаслідок активної діяльності російських спецслужб, інформаційних та гібридних війн, які розгортала Росія проти України, повело нашу державу шляхом ядерного роззброєння, який було розроблено у Кремлі. А саме: негайне вивезення з української території всіх ядерних боєзарядів, тактичної і стратегічної зброї. Натомість Україна отримала паперові гарантії безпеки у вигляді Будапештського меморандуму, які Росія сама й порушила. Це була колосальна втрата у системі національної безпеки України, яка й призвела до сьогоднішньої масштабної збройної агресії з боку Росії.

Отже, коли влада вносить у ВРУ законопроєкт про множинність громадянства і не враховує те, що відбулося з Україною в контексті ядерного роззброєння, не робить висновків, не вивчає історії становлення української державності, то можу стверджувати, що ця влада, як і її попередники, продовжує нехтувати національними інтересами України.

Також хочу наголосити на тому, що допоки український виборець обиратиме владу, яка дуже далека від українських витоків, історії та знань, держава матиме постійні виклики і втрати у системі нацбезпеки.

І все ж певні позитивні сподівання щодо українського майбутнього у мене є. Сьогодні принципово змінилось ставлення Заходу як до України, так і до Росії. Адже неоімперські амбіції Путіна вже загрожують тій міжнародній системі безпеки, яку Захід так довго і старанно вимальовував після Другої світової війни. І тому Захід не може дозволити Путіну поглинути Україну. Відтак, сьогодні вирішується питання масованої відповіді Путіну на спробу широкомасштабної збройної війни проти України. І це стосується не лише економічних санкцій, але й військових. Уже майже ухвалено рішення про розміщення сил США на кордонах НАТО. Це стосується і Польщі, де Росія через Білорусь розміщує свої сили, і, таким чином, наближається до кордонів НАТО. А також стосується Прибалтійських країн. І сьогодні відсіч російській широкомасштабній агресії буде зовсім іншою, ніж вона була у 2014 році.

Сьогодні Захід не може дати гарантії, що Україна найближчим часом стане членом НАТО, але Україні треба брати приклад зі Швеції та Фінляндії, які, не будучи членами НАТО, зміцнюють свої збройні сили. Сьогодні, зокрема, Фінляндія має найбільшу армію у Європі та закуповує новітні винищувачі у США. Це можливо завдяки високому рівню розвитку економіки. В Україні все навпаки. За підрахунками американських експертів, клановий олігархат розкрадає третину ВВП української економіки. А це солідна сума – 46.5 млрд доларів. Це і є той резерв і фінансовий ресурс, який українська влада може використати негайно на забезпечення національної безпеки та оборони. Тоді це і буде далекоглядна та продуктивна політика стримування неоімперських амбіцій нашого агресивного сусіда.