Юрій Костенко: «Екологічні саміти в Кіото (1997) та Глазго (2021) – у чому різниця для України?»

Кіотський протокол – міжнародна угода, додатковий документ до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, ухвалений в Кіото (Японія) в грудні 1997 року.

Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети.

Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону довкілля, заснований на ринковому механізмі регулювання – механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів.

У 1997 році Юрій Костенко як міністр екології та ядерної безпеки України підписав Кіотський протокол з найкращими для України умовами, які дозволяли за рахунок торгівлі квотами поступово модернізувати українську економіку з максимальним зиском для національного виробника. 

У листопаді цього року у шотландському місті Глазго завершилися міжнародні переговори сторін рамкової конвенції ООН зі змін клімату COP26, у якій делегати зі 197 країн домовлялися щодо основних питань міжнародної кліматичної політики.

Лідер УНП Юрій Костенко надав власну експертну оцінку щодо цих двох надзвичайно важливих кліматичних подій високого міжнародного рівня у дописі на персональній фейсбук-сторінці. Текст допису представлений нижче.

Екологічні саміти в Кіото (1997) та Глазго (2021) – у чому різниця для України?

У грудні 1997 року в Кіото відбувся екологічний саміт на виконання рішень Конвенції ООН про зміни клімату.

Найважливішим досягненням Кіото стало зобов’язання країн знизити емісію парникових газів на 5% від рівня викидів 1990 року. А країни, економіки яких не дозволяють досягти цього показника, зобов’язані купувати право на викиди у інших країн, що досягли відповідних результатів. Так з’явився механізм торгівлі квотами на викиди парникових газів, що діяв з 2008 по 2012 роки.

Варто зазначити, що у своєму виступі з трибуни Кіото я заявив, що Україна зможе виконати усі вимоги конвенції лише після вирішення більшості проблем глобальної Чорнобильської катастрофи, яка забирала щороку з держбюджету 12-15% видатків. Отож, зусиллями нашої урядової делегації Україна отримала право торгівлі квотами на викиди парникових газів у величезних обсягах.

За підрахунками експертів вартість щорічних продажів могла складати від 0.2 до 2.8 млрд євро. Ці кошти могли стати для української економіки прекрасним фінансовим механізмом екологізації виробництва. Проте традиційна відсутність екологічної відповідальності та зростаюча корупція української влади перевели цей колосальний для тих часів фінансовий здобуток у чергові державні збитки.

Замість мільярдів євро реальні надходження коштів від продажу українських квот сягнули лише 470 мільйонів. Та і ці ресурси були використані не за призначенням, а на латання дірок бюджету та корупційні оборудки.

Уряд Тимошенко, який починав цю торгівлю, було звинувачено у нецільовому використанні кіотських коштів, а це призвело до повернення в Японію 2.5 млн євро.

Цієї осені у Глазго (Великобританія) відбувся ще один екологічний саміт. Ситуація на нашій планеті різко погіршилась і сьогодні мовиться вже не про заохочення країн до екологізації (як то було в Кіото), а до примусу країн берегти довкілля.

І для екологічно небезпечної економіки України, яка за 30 років незалежності не змінилася і продовжує генерувати величезну кількість парникових газів (ми у 20-ці найбільших забруднювачів світу), постають зовсім інші виклики. Швидкий перехід до безвуглецевої економіки та енергетики, що передбачено рішеннями саміту у Глазго, може призвести досить скоро до витіснення більшості українських товарів, включно з продовольством, зі світових ринків.

Чи усвідомлюють українські чиновники та власники найбільш небезпечних виробництв України, що час радикальних і швидких екологічних дій вже давно настав?

Особисто я маю великий сумнів щодо здатності нинішньої олігократії розпочати широкомасштабну модернізацію своїх «брудних» виробництв. А щодо української влади, то її гучні заяви у Глазго щодо величезних екологічних проектів, повністю спростовує нинішній стан довкілля в Україні.

Нещадне і невблаганне нищення українських природних ресурсів – лісів, рік, надр, чорноземів – свідчить про суцільну деградацію економічного механізму природокористування започаткованого у 90-х, бо сьогодні плата за природні ресурси та викиди забруднюючих речовин є однією з найменших у світі.

Чому так? Відповідь проста – адже саме так вигідно олігархам.

Юрій Костенко

Читайте також: