Дайджест УНП | Чи з’явиться в Україні «світло в кінці тунелю» енергетичної кризи?

Про нинішню ситуацію на електроенергетичному та газовому ринках розповідає «Главком». Видання наголошує, що нинішні керівники галузі доносять президенту некоректну інформацію про реальну ситуацію енергетичній галузі. Можливо тому, представники влади щоразу перед телекамерами випромінюють впевненість і оптимізм щодо проходження осінньо-зимового сезону. Президент Володимир Зеленський закликав великий бізнес і деякі ЗМІ припинити «розганяти новини про нестачу вугілля та газу» в Україні».

Насправді ж, як пише видання, ситуація найгірша за останні два десятиріччя. І якщо ЗМІ замовкнуть, вугілля на складах теплових електростанцій більше не стане – мізерні запаси ТЕС повністю використають до настання сильних морозів. І марно сподіватися, що судна з вугіллям припливуть до того часу зі США чи Росія раптом відкриє кордони для вугільних ешелонів з Казахстану. Надійним залишається лише маршрут з Польщі, але тих обсягів вугілля буде недостатньо, наголошує «Главком».

Паливо вже зараз спалюється прискореними темпами і склади на теплових електростанціях майже не поповнюються. Так, за інформацією експертів видання – запаси вугілля на складах ТЕС з початку листопада скоротилися на 137 тис. тонн і на ранок 12 листопада, становлять 406 тис. тонн. У порівнянні з жовтнем, у листопаді середньодобовий обсяг спалювання вугілля на ТЕС зріс на 13% – з 58 тис. тонн до 65 тис. тонн, при цьому середньодобове постачання вугілля на ТЕС зросло лише на 0,7 тис. тонн.

Відповідно до затвердженого Міненерго графіка накопичень вугілля, всього до початку опалювального сезону потрібно було закласти на склади ТЕС 3 млн тонн, але, насправді, було накопичено у 2,3 рази менше. Ще влітку, замість того, щоб накопичувати паливо на зиму, станції прискореними темпами спалювали запаси, стверджує авторка статті Наталка Прудка.

Великі сподівання влада покладає на атомну енергетику – взимку планується експлуатувати 14 ядерних енергоблоків (всього їх 15). Нині частка АЕС у покритті навантаження зросла з 53% до 55,2%, ТЕС покривають менше ніж 25% навантажень.

Справді, завдяки атомній енергетиці вдасться зекономити сотні тисяч тонн вугілля, але ж, як наголошується в статті, атомна генерація не розрахована на те, щоб регулювати вранішні та вечірні пікові навантаження в енергосистемі, тому для покриття пікових навантажень потрібно вмикати теплові енергоблоки. У міністерстві енергетики все ще сподіваються, що з Польщі, США і Казахстану до кінця листопада прибуде близько 500 тис. тонн вугілля. Про це докладніше йдеться в матеріалі «Темрява Зеленського. Хто приховує правду про ситуацію в енергетиці?».

Коментар лідера УНП Юрія Костенка щодо ситуації на енергоринку України.

В Україні напередодні зими серйозна нестача електроенергії. Як колишній міністр охорони довкілля і ядерної безпеки можу стверджувати – Україна має достатньо енергетичних ресурсів, щоб не тільки забезпечувати власну економіку, але й експортувати свою електроенергію. Ця справді велика ресурсна база пов’язана зі збільшенням використання ядерної енергії. Вона зараз виробляє понад 50%, але здатна безпечно для економіки країни виробляти понад 70%. Інші джерела виробництва електроенергії повинні забезпечити функцію регулювання пікових навантажень, оскільки ядерна енергетика працює у так званому базовому режимі. Ці речі треба робити гідроакумулюючими електростанціями, маленькими тепловими електростанціями тощо. Такий тип енергетики дозволив би Україні на власних енергоресурсах отримувати найбільші прибутки від енергетичного комплексу України. Але цим питанням за 30 років незалежності не займався жоден міністр енергетики. Тобто ніхто не займався стратегією енергетики.

Зараз уся українська енергетика прив’язана до колишньої совєтської системи енергопостачання України. Ця система базувалась на перетіканнях електроенергії з Росії в Україну, з України в Росію, з України в Білорусь і навпаки – в залежності від часу доби і погодних умов. І ця система збережена дотепер, попри те, що Російська Федерація вже 7-й рік воює з Україною.

До того ж, ситуацію на енергоринку України допомогло б вирішити також енергозбереження. Потенціал енергозбереження в Україні складає майже 50%. Тобто завдяки енергозбереженню Україна спроможна подвоїти свій «паливний» потенціал, значно послабивши залежність від російського газу. Адже витрати на енергозбереження в кілька разів менші, ніж витрати на видобуток чи імпортування енергоресурсів. Тому заходи з енергозбереження мають стати базовими при реформуванні української економіки. Приміром, розвинені країни, що мають дефіцит енергоресурсів, – такі як Японія, – мають найкращі показники щодо енергоємності виробництва, і відповідно найбільш конкурентоспроможну економіку.

Як міністр охорони довкілля та ядерної безпеки, я у 1992‒1994 роках ініціював створення Комплексної державної програми енергозбереження за участі провідних науково-дослідних інститутів України. 1997 року цю програму було схвалено Кабінетом міністрів, але до сьогоднішнього дня не реалізовано. Це і стоїть на заваді вирішенню найболючіших енергетичних проблем, – в першу чергу, зниженню енергоємності виробництва.


Відкриття ринку землі в Україні ‒ одна з найголовніших реформ десятиліття, наголошує «Економічна правда». Однак запустили його у надто заформалізованій формі, не започаткувавши суспільну комунікацію і без створення стратегії подальшого розвитку сільських громад. Відповідно, незрозуміло, що з цим робити і куди рухатись. Між тим, якщо не змінити цю ситуацію, зреалізуватися може песимістичний сценарій, попереджає дописувач видання юрист Олексій Харитонов.

Існує небезпека, що великі аграрні концерни швидше за фермерів скуплять землю у дрібних пайовиків та розширять власні земельні володіння. Відтак в багатьох селах прихід великого агрохолдингу не означатиме ні створення нових робочих місць, ні розвитку інфраструктури. Малі та середні фермери швидше за все не витримають фінансової конкуренції з великими гравцями. Наступний етап ‒ занепад села. Далі ‒ масове переміщення сільського населення у міста, які не готові запропонувати їм житло та роботу. Нарешті, вихід з гри малого й середнього аграрного бізнесу ‒ що означатиме дестабілізацію економіки.

Дописувач стверджує, що найголовнішими проблемами відкриття ринку землі є:

  • недоступність землі для малих фермерів, у тому числі і через невигідне кредитування;
  • складність процедури нотаріального оформлення;
  • надто мала роль громад, які також часто некомпетентні, не мають достатньо ресурсів для ухвалення рішень;
  • рейдерство;
  • земельні монополії, адже у багатьох селах землею користується одна агрофірма – місцевий «міні-монополіст».

Така неформальна монополія руйнує ринок оренди: за відсутності альтернатив, власники паїв віддають землю у користування такій фірмі за копійки. Те ж саме може статися з відкриттям ринку купівлі-продажу – коли майже вся земля належатиме одній юридичній особі, її вільні рештки стають нікому не потрібними.

Проаналізувавши докладно проблеми і розповівши про шляхи їх вирішення, дописувач наголошує, що земельна реформа недокомунікована. Поза тим, в України все ще є аграрний бренд, а у світу є сільськогосподарський дефіцит. Тож Україна має ресурс увійти як мінімум у топ-5 сільгоспвиробників у Європі. Стаття називається «Які проблеми оголює відкриття ринку землі».


 Україна тривалий час живе у стані підвищеної воєнної небезпеки. При цьому осінь 2021 року стає періодом високого рівня напруження, навіть дещо нагадує 2015 рік – реальною можливістю розв’язання Кремлем масштабної війни, попереджає «Лівий берег». Військовий експерт видання, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, наголошує, що збройні сили Росії постійно утримують потужне наступальне угруповання навколо України, також РФ веде повномасштабну гібридну війну, біля кордону з нашою державою залишаються навіть ракетні системи «Іскандер».

Розпочалося масове переозброєння Білорусі, яку Кремль має намір втягнути у гарячу війну з Україною. Нещодавно на виставці Dubai Airshow директор Федеральної служби з військово-технічного співробітництва РФ Дмитро Шугаєв заявив, що РФ постачатиме винищувачі, вертольоти, засоби ППО та іншу зброю до Білорусі. Це інформація, на думку експерта, свідчить, ‒ наскільки серйозною є небезпека для України сьогодні та завтра.

І це є поштовхом зазирнути у плани переозброєння та поміркувати, чи ефективно Україна витрачає на це кошти. Наприклад, у самому Міноборони вже підрахували, що у разі виконання всіх проєктів і програм щорічно держава має виділяти на переозброєння близько 350 млрд грн, тобто понад 13 млрд доларів. Що у 13 разів більше, ніж нині, і, радше за все, неможливо, припускає експерт. Тож він переконує, що питання раціональності витрат має бути першочерговим. Скажімо, за ціну одного нового бронетранспортера (понад 30 млн грн) можна закупити майже підрозділ наземних бойових роботів тактичної ланки. Які вже сьогодні робили б на землі те, що Bayraktar TB2 робить у повітрі. Про те, що роблять провідні країни та які можливості має Україна йдеться в статті «Наземні бойові роботи: лідери та Україна».

Дайджест, Юрій Костенко

Читайте також: