Дослідження
Про це та інше йдеться
Нижче представлено скорочений варіант перекладу рецензії, розміщеної на офіційному інтернет-представництві Australian Institute of International Affairs.
Контекст ядерного роззброєння України – розпад Радянського Союзу та закінчення холодної війни. Юрій Костенко розповідає про процес із перших вуст.
1990-ті були золотою епохою контролю над ядерними озброєннями. Перший Договір про скорочення стратегічних озброєнь (СНВ), узгоджений
1991 року, призвівдо масового скорочення ядернихарсеналів США та Росії.1992 року Китай,а потім Франція приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ввівши всі п’ять «визнаних» ядерних державу режим нерозповсюдження.Три колишні республіки Радянського Союзу – Білорусь, Казахстан і, нарешті, Україна, відмовилися від ядерної зброї та приєдналися
до Договору про нерозповсюдження ядерного озброєння як держави, якіне мають ядерної зброї.1995 року Конференція з перегляду та продовження ДНЯЗ подовжила термін дії Договоруна невизначений строк.Розповідь
Юрія Костенка про денуклеаризацію України – це детальне дослідження, яке спираєтьсяна його власну роботу як міністра довкілля, але, що ще важливіше, як провідного депутата українського парламенту. Дослідження аналізує проблематичність рішенняУкраїни щодо ядерного роззброєння та дає унікальне уявлення про міжнародні переговори та дипломатичну практику.Костенко описує основи політики та політичні сили, що діяли під час розпаду Радянського Союзу. І про тогочасні зусилля, спрямовані на те, щоб визначити потреби нової суверенної держави, якій ще бракує основ державності. Безпосереднім відправним пунктом став запас ядерної зброї, який
Україна успадкувала після розпаду Радянського Союзу в1991 році – ймовірно, понад4000 боєголовок, 176 міжконтинентальних балістичних ракет (з кількома боєголовками) і близько40 важких бомбардувальників. Костенко пояснює складністьу визначенні кількості зброї,а також плутонію та високозбагаченого урану, які вони містили.У центрі історії – внутрішньополітична криза нової незалежної держави Україна. Держава вирішувала внутрішні розбіжності, водночас намагаючись подолати тиск Москви та Вашингтона. Спочатку
в керівництві України домінувала виконавча владана чолі з президентом, якав основному складалася з чиновників, що мали міцні зв’язки з Москвою. Костенко зазначає, щоу перші місяці після здобуття незалежності українська телефонна система та система прослуховування контролювалися Росією, а її розвідка та іноземні служби все ще були тісно пов’язані зі своїми колишніми московськими босами. Він особливо критикує Міністерство закордонних справ через відсутність незалежного рішення.Москва вимагала вивезти
в Росію всю ядерну зброю та стратегічні ракети, стверджуючи, що для безпеки та економічнихінтересів України найкраще якнайшвидше відмовитись від ядерної зброї та приєднатисьдо ДНЯЗ – погляди, які зазвичай підтримує Вашингтон. Ті в Києві, які сприймали цю позицію, також зазначили, що якщо Українане здасть зброю, Москва, найімовірніше, вилучить її силою. Крім того,Україна опинилася в залежності від російських енергоносіїв та інших поставок.Проте
в українському парламенті були й інші, більш національно орієнтовані політики, зокрема наш автор, який стверджував, що ядерна зброя та системи її доставки можуть бути використані для досягнення кращих безпекових та економічнихрезультатів для України. Він називає це стратегією «ефективного роззброєння».Книга досліджує, як українці намагалися визначити свої потреби національної безпеки.
Якби Україна відмовилася від ядерної зброї, як би вона захищалася?
Країна була також глибоко розділена щодо того, чи єРосія справжнім другом чи ворогом.В Україні були політики, які хотіли зберегти ядерну зброю і знайти способи взяти її під контрольу Москви. Костенко визнавав, що ядерноозброєна Україна була надто далеким кроком – Вашингтон був рішуче проти, ів ширшому політичному співтоваристві США лише теоретик міжнародних відносин Джон Міршаймер аргументував перевагу ядерної зброїв Україні. Костенко стверджує, що, хоча
Україна таки визнала необхідність приєднатисядо ДНЯЗ як неядерна держава, її частка радянського ядерного арсеналу була потенційно потужною розмінною монетою, яку продавали занадто дешево. Костенко також прагнув використати успадкований запас ракет для неядерних високоточних керованих ракет. Цьогоне мало бути – ракети розібрали,а силоси знесли. Іншим джерелом безпеки могла бути глибока взаємодія із Заходом, зокрема з НАТО. Ці пошуки були постійним джерелом внутрішніх дебатів і суперечностей з Москвою.Оскільки ці варіанти безпеки відступили, парламентська
фракція Костенка домагалася посилених, юридично обов’язкових гарантій безпеки від ядерних держав. Пошуки таких гарантій привелидо саміту в Будапешті 1994 року, деУкраїна нарешті приєдналасядо ДНЯЗ, а Росія, США, Великобританія, а пізніше Китай іФранція отримали запевненняу формі «Будапештського меморандуму», який «підтверджує» існуючі запевнення та додає, що три ядерні держави «проведуть консультаціїу разі, якщо виникне ситуація, яка викликає питання щодо цих зобов’язань». Костенко чітко запитує, – як ці заходи допомогли Україні проти вторгнення2014 року за підтримки Росії та подальшої окупації української території.Тут є уроки щодо того, що потрібно зробити міжнародній спільноті, аби вирішити сьогоднішні проблеми розповсюдження зброї в Північній Кореї та Ірані.Іншим фокусом цього дослідження є економічні аспекти роззброєння.
Хто мав платитиза демонтаж озброєння та систем доставки і яку цінність буде надано вивільненим ядерним матеріалам? Костенко стверджує, що з Україноюв обох випадках поводилися несправедливо. Він особливо критично ставитьсядо того, що Українане отримала компенсаціїза плутоній. Україна дійсно отримала частину свого урануу вигляді змішаного палива для свого великого парку атомних електростанцій.Цікавою побічною історією є привабливі пропозиції приватних
інтересів США допомогти Україні експлуатувати свої запаси плутонію та урану, або допомагаючи Україні виробляти власне паливо і тим самим позбутися залежності від Росії (General Atomics); або використанням об'єктіву США (проект Ісаї).Якщо коли-небудь була офіційна підтримка США таких домовленостей, вона швидко розвіялася, враховуючи стурбованість США щодо забезпечення тісного партнерства з Росієюв управлінні процесом денуклеаризації.«Розвиток ядерної зброї»
не викликав невиправданого занепокоєння, враховуючи хаос після розпаду Радянського Союзу, і невелика кількість ядернихматеріалів була вилученав результаті спроб ядерної торгівлі. Зусилля США щодо допомоги вирішити ці проблеми, насамперед, надзвичайно інноваційний ЗаконНанна-Лугара, внесли значний внесоку безпеку ядерних матеріаліву колишньому Радянському Союзі, але Костенко стверджує, що враховуючи вартість матеріалів, від яких вона відмовилася, платежі Україні були вкрай недостатніми.Книга містить велику кількість корисних приміток та ключових документів.
У ньому є корисний вступний есе Пола Д’Аньєрі, американського дослідника міжнародних відносин, який зосереджується на відносинах між США та Україною. Оформлення книги приваблює біографічними довідками про головних дійових осіб.
Юрій Костенко, Історія ядерного роззброєння України, Рецензія